Старі рани батька панк-року
Філософ, бітник та музичний гурман Іггі останнім часом зовсім не радував. Після насиченого «Avenue B» не було нічого. Схильний переоцінювати своє реноме, хрещеного батька панку налягав на садомазо ( «Beat ‘Em Up»), та на гаражні саморобки ( «Skull Ring»). Проникливо баритону Американського Цезаря не було де розгулятися .. І ось раптом прорвало … «Preliminaires»
«Ні шкіряним лосинами, хай живе смокінг а-ля Ів Монтан!», – Вирішив Іггі і до такої міри розійшовся, що коли затягнув ізмордованний шансон-стандарт Жозефа Косма і Жака Превер «Les Feuilles Mortes» (вони ж «Autumn Leaves») , стало страшнувато, що бурчати Ігуана раптом та й трансформується в Леонарда Коена. Але вже в наступній «I Want To Go To The Beach» Іггі розкручує традиційну декадентську шарманку. І звідти сиплються і уейтсовскій роздовбаній Регтайм «King Of The Dogs», і шпигунська гінзбуровщіна «Je Sais Que Tu Sais», і курортний романс «Spanish Coast». На підході до екватора альбому ( «Nice To Be Dead») масштаб духовного злиття з музикою досягає такої глибини, що часом хочеться оголити голову. Не виходить. За вибиває сльозу «How Insensitive» раптом вистрілюють «Party Time», «He’s Dead / She’s Alive» і «A Machine For Loving». Загалом, старі хвороби, і нічого нового під Сонцем …